Фани, Фанскі гори… Ця гірська система, що знаходиться в Таджикістані і є частиною Заравшанського хребта, напевно, найгарніша в світі… Шалена гра світла й тіні, різнобарвні скельні стіни, чудернацько покручені стовбури арчі, блакитні, сапфірові, бірюзові озера, засніжені башти п’ятитисячників – все це щороку приводить сюди чимало туристів з усього світу.
Більшість груп летить до Ташкента, а потім з пересадками і перетином кордону їдуть сюди, в гори. Наша група починає свою подорож з Душанбе. Адже квиток дорожчий лише на 100-125 доларів, натомість не доведеться зіштовхнутися з “гостинністю” узбецьких прикордонників та митників; пішки, під розпеченим сонцем Середньої Азії перетнути кордон двох країн та провести потім в дорозі 10-12 годин, поки доберемося до точки старту. У Душанбе ж сидять флегматичні таджицькі прикордонники, для яких не треба заповнювати жодних карток чи декларацій, а шлях до Фан займає 5-6 годин.
До речі про візи: громадянам України віза не потрібна, а для європейців та американців Таджикістан значно спростив процедуру отримання візи. Відтепер треба всьго-навсього заповнити відповідну форму на сайті МЗС Таджкістана, сплатити банківською картою 50 доларів, та роздрукувати підтвердження, яке прийде на мейл.Нажаль, все ще зберігається інший совковий маразм – прописка. Якщо ви знаходитесь на території Таджкістану більше трьох днів, то зобов’язані зареєструватися в міліції. Більшість готелів або альптаборів зроблять це для вас за достатньо символічну ціну в 30 баксів.
При виході з аеропорту на нас, мов коршуни, налітають таксисти пропонуючи відвезти всюди, куди забажаємо. Я відмахуюсь від них, адже нас чекає машина, яку замовив раніше. В принципі, ніхто не заважає взяти таксі і тут, без попередніх домовленостей, але дуже часто технічний стан таких авто залишає бажати кращого. Так, парочка французів, з якими ми познайомилися в Фанах, розказували, що в їхній машині не працювали фари, так що тунелі було проїжджати дуже весело… Крім того, як і багато де на Сході, тут існує практика, що водій погоджується на вашу ціну, а потім десь посеред шляху, в десятках км від населеного пункту зупиняється і починає вимагати більше грошей…
По дорозі нас часто зупиняє місцева міліція. Корупція роз’їдає цю країну, і вони просто без причин вимагають гроші у водіїв. Платять практично всі. Правда не багацько 2-5 сомані (6 – 15 грн на наші гроші). Але вистачить писанини, давайте просто будемо насолоджуватись краєвидами, хоча, звичайно, ніякі фото не передадуть і 10 відсотків тієї краси і величі, що ти бачиш вживу…
Ну шо йдемо?
Наш маршрут починається з озера Кулікалон
Ну якшо бути точним то з альптабору Артуч, де ми оформляємо реєстрацію і винаймаємо віслючків, які будуть нести наші рюкзаки перших три дні.
А на озері в нас перша ночівля
Шлях з Артуча займає три години, і якшо є час і натхнення можна сходити на озера Душаха.
По дорозі на Кулікалон, видно й той шлях який доведеться подолати завтра.
Він значно важчий і займає коло 6-ти годин. Чотири поки ви подолаєте Алаудінській перевал. Та ще дві години на спуск. На відміну від зеленкуватих Кулікалоських озер, Алаудинські – сапфірового кольру.
Вода в них надзвичайно прозора, а поруч є дві чайхани де можна купити Кока-Колу, пиво, замовити плов…
Взагалі озер у Фанах дуже багато і ти фактично йдешь від одного до іншого. І ми йдем повз озеро Піала до озера Мутного.
На підходах до озера стоїть гора Замок.
Яка настільки фантастична, що дуже важко зупинитися і перестати її фотографувати.
І зупиняє тільки те що поруч є ще декілька гарних об’єктів для фото. Це найвища точка Фан – Чімтарга, та ще один п’ятитисячник – Енергія.
Біля Мутного ми знайомимся з парочкою з Франції. Вони намагалися пройти через перевал Казнок до озера Іскандер-Куль, та трохи перплутали і війшли на той варіант перевалу якій дуже ризиковано долати без спецзасобів.
Іжі в них залишилось на півтора дня тому вони повертаються назад. Я показую їм на карті найлегший шлях назад, ми їх пригощаємо динаю і вони вирушають в дорогу.
“Дивлюсь я на небо тай думку гадаю”
Воду ми беремо з озера. Берег завалений велетенськими брилами і туристичні турики позначають шлях до води.
Чімтарга домінує над іншими вершинами і ми будемо бачити цю мраморну вершину наступних декілька днів.
По дорозі до нашої найвищої точки маршруту – перевалу Чімтарга (4740 м) моі супутники розуміють чому гору Замок так назвали, адже на її вершині скелі й дійсно нагадують якусь фортецю.
Ми ночуємо на висоті 4500. Це найвища і найхолодніша ночівля. А от і сам перевал.
Захід сонця фантастичний і добре видно Малу та Велику Ганзу
Одного з учасників мучить горняшка і поки він повільно йде вгору, а я бігаю за його рюкзаком, щоб розвантажити решта відпочиває на перевалі
Всі на місці. Дістаєсо прапори, робимо фотки і починаємо спуск.
“Куда ти завьол нас Сусанін-херой?”
Знову озеро. На цей раз представник клану Алло – Велике Алло.
В нас тут дньовка. Ми відпочиваємо, перемо речі і гуляємо околицями. По дорозі на озеро Верхнє Алло зустрічамо пастухів. Вівці тут не подібні на наших. Це курдючні вівці і вони тримають запас жиру у великому курдюку на задниці.
Пастухи гостинно частують нас чаєм.
Взагалі таджикі дуже гостинний народ і нагадують мені грузинів. Біля кошу неможливо спокійно пройти. Тут же кличуть в гості і частують чаєм, конхфетамі “Тузік”, лепьошками, молоком…
Біля Великого Алло знову з’являється арча, зі своїми чудернацькими стовбурами
Ми потихеньку завершуємо нашу подорож. Спуск до Малого Алло.
Селище Газа. Перевал Зурмеч. І ось коло замкнулося. Ми бачимо початок нашого шляху…
0
Напишіть відгук